Ми злітали в небо двічі, намагаючись потрапити на острів Цзіньмень.

Ми злітали в небо двічі, намагаючись потрапити на острів Цзіньмень. Перший раз, суботнього ранку, піднялися в повітря з аеропорту в Гаосюні. Через годину льоту крізь розриви густих хмар проглянула кам'яна твердь острівного узбережжя.

Та через погану видимість аеропорт не прийняв наш літак. Зробивши коло, довелося повертати назад, до Гаосюна.

Друга спроба польоту, через тиждень, уже із Тайбея, вдалася. Ми приземлилися на поле зручного острівного аеродрому, і перше, що кинулося у вічі, була військова башта на узвишші над аеропортом, а потім — гомінка зграйка туристів у залі для авіапасажирів. Ми зрозуміли, що потрапили на незвичайний острів...

Історично Цзіньмень належить до китайської провінції Фуцзянь. До материка тут рукою подати — трохи більше двох кілометрів. З 1949 року острів Цзіньмень, або, як звучить його назва на південно-китайському діалекті, Кіньмень, перебуває управлінням Тайваню.

Зрозуміча річ, через своє географічне розташування, через віддаленість від Тайваню на півтори сотні кілометрів Цзіньмень був протягом тривалого часу островом воєнного протистояння і сьогодні залишається місцем, де зав'язаний непростий вузол соціальних проблем.

Проте вітер історії над островом ніколи не вщухав. Перші переселенці з Китаю з'явилися тут в часи династії

  Цзінь, у третьому столітті нашої ери. Іммігранти рятувались від воєн, що бушували на материку. Але й на Цзіньмені спокій був поняттям відносним. Дуже вже ласим шматочком для численних завойовників, любителів легкої поживи, морських піратів здавалася група з 12 гранітних островів (з Великим Цзіньменем у центрі), що замикала вхід у Сяменську затоку.

Хто володів Цзіньменем, у перекладі «Золотими воротами», той був господарем на морі й на суші. На початку правління імператорської династії Мін, у 1387 році, китайський підданий Чжоу Де-Сін зі своїм загоном побудував на острові сторожові башти з фортечними мурами. У XVII столітті військову присутність на острові ще більше посилив відомий китайський полководець Коксінга. Та згодом він перебазувався на Тайвань (звідки вигнав голландців), і Цзіньмень залишився без військового прикриття. Островом швидко заволоділи пірати і встановили тут на кілька сторіч своє привільне панування. Про ті бурхливі часи нагадує сторожова башта, бійниці якої спрямовані у бік моря, проти піратських суден.

Після закінчення громадянської війни Цзіньмень став своєрідним буфером між Китайською Народною Республікою і урядом Гоміньдану на Тайвані. Учора — пороховим, сьогодні — мирним. У 1949 році, після перебазування армії Чан Кай-ші на Тайвань, Цзіньмень було оголошено «воєнною зоною», і військові взяли до своїх рук адміністративне управління островом. Усе життя на острові підкорялося воєнним законам. Та й не могло бути інакше. Протягом двадцяти років Цзіньмень регулярно обстрілювався артилерією з материка. Військовослужбовці, а їх на острові налічувалося не менше 100 тисяч, оборонялися у підземних тунелях, пробитих вручну солдатами. Місцевих жителів на острові було наполовину менше, і всі вони, власне, працювали на армію, жили її інтересами.

Усе населення, від школярів до літніх людей, опановувало військову справу, брало участь в оборонних навчан- нях у масштабі всього острова. Економіка Цзіньменя також трималася на військових ресурсах і армійському фінансуванні. Сьогодні Цзіньмень славиться добротними бетонними дорогами, їх метр за метром проклали вручну солдати, використовуючи примітивні знаряддя. На деяких ділянках ви зустрінете скромні пам'ятники, поставлені на честь солдат-дорожників.

  Дисципліна, як мовиться — понад усе, а у вільний час солдати заповнювали кінотеатри, кафе, танцювальні майданчики. Місцеве населення жило за рахунок послуг, які воно надавало військовому контингенту.

Але ми потрапили на Цзіньмень сьогоднішній, а не двадцятирічної давності...

Источник загранпаспорт.

Спонсор статьи: курсы английского, ремонт фотоаппаратов canon.